Клавдія Ксеніта

Він не помер

Він не помер. Лишив в співучій мові

Свій вічний слід, великий скарб для нас.

Живе він в кожнім українськім слові,

Бо він - його маляр, кобзарь-Тарас.

Шевченко батьком є віршованого слова.

Він з Україной-ненькою зростив

Своїх синів - вірші свої чудові.

Зростив, і між простих людей пустив.

Ми з ними живемо - Тарасові онуки.

Лелієм їх, й народжуєм своїх -

Свої вірші народжуємо в муках,

В потугах рідну мову зберегти

Такою ж чистою. Щоб не закаламутить.

Й, не дай Бог, зруйнувати джерела

Шевченківського слова. Має бути

Такою рідна мова, як була.

Де квітне буйним квітом черемшина?

І вітер грає в траках степових?

В моїй величній, рідній Україні -

Де мова найспівучіша з усіх.

Там, де дівчата наші кароокі

Пісні співають наче солов'ї.

Там, де реве та стогне Дніпр широкий

Лунає мова, як Тарас хотів.

09.03.1999