«В світі без війни»

                                                             «Ми не тільки не хочемо війни,

                                                                            ми зробимо все, щоб її не було,

                                                                                                                    і її не буде!».

Мета. Розширити знання дітей про історичні події афганської війни; виховувати повагу і шану до воїнів-інтернаціоналістів, дізнатись про події, героїв цієї страшної війни, пам’ятати тих, хто  загинув  в Афганістані,тих хто її пережив; розуміти трагізм участі в афганській війні. Вшанувати пам'ять загиблих хвилиною мовчання. Вчити дітей любити оточуючий світ, те місце де ти живеш, щоб будувати щасливе життя на землі. Сприяти формуванню національної самосвідомості школярів; розвивати в учнів активну громадянську позицію щодо єдиної, цілісної держави; виховувати у дітей бажання рости гідними громадянами неньки України,  майбутнього захисника своєї Вітчизни, любов до рідного краю.

 Прикрасили зал малюнками, повітряними кульками жовто-блакитних кольорів, підготували виставки патріотичної тематики, провели майстер-клас з виготовлення голуба миру.

Хід свята

Вчитель. Шановні гості, діти,вчителі! Сьо­годнішній захід я хочу розпочати такими словами.

Чи треба взагалі згадувати про війну!

Деякі кажуть, що не треба. Я думаю, що треба. Треба до тих пір, поки людство неспроможне бути сказати: «Ми не тільки не хочемо війни, ми зробили все, щоб її не було, і її не буде!».

У цей день перестаньмо згадувати про війну, яку ми тоді назвемо останньою не тільки тому, що хочеться назвати її так, але й тому, що будемо пе­реконані в цьому.

15 лютого минає 26 років із дня закінчення війни в Афганістані - скорботний День пам’яті воїнів -афганців.Але ця війна назавжди залишиться болем у серці нашого народу.

Мені дуже хочеться, щоб поезії, пісні, розповіді про Афганістан, пройшли крізь ваші юні серця, і ви зрозуміли, що найстрашніше і найбезглуздіше у світі – це війна. Ми повинні пам’ятати тих, хто її пережив, тих, хто недожив, недоспівав, недокохав.

Учень…  Хто ж відповість?

Як захлинався бій останній

І ущухав вогонь атак,

Упав юнак в Афганістані-

Двадцятирічний мій земляк.

Упав, з очей спадали зорі,

Темніла неба пелена…

О, боже мій, що тільки творить

Людьми придумана війна.

 

Що ми знаємо про афганську війну ? Можна розказати про ту страшну неоголошену війну, що розтяглася на довгих 10 років мовою цифр, будь-яка війна у цифрах – це моторошно й страшно.

        Афганістан… Уже більше 35 років у нашій свідомості прописалося це слово не як географічна назва далекої мусульманської країни, а як синонім людського лиха, справжнього людського пекла.  На  війну до Афганістану було відправлено більш ніж 600тис. воїнів – інтернаціоналістів.

25 грудня 1979 року о 15.00 сонячного зимового дня розпочався ввід військ до Афганістану. Перші загиблі з’явилися уже через 2 години. БМП не втрималося на крутому гірському перевалі, перевернулося і загинуло 8 чоловік. Радянські війсь­ка були введені в Афганістан для виконання інтернаціонального обов'язку. Для тисяч радянсь­ких солдат, їхніх батьків, матерів, братів, сестер розпочалася жорстока, кривав війна, було віддане найдорожче - життя. Тривожні дні чекання, безсонні ночі та тривоги. Посивіли батьки. Тривожними були ці роки і для тих батьків, сини яких служили не в Афганістані, а на території колишнього Радянського Союзу. Де б не служив солдат, він у будь-який момент міг потрапити до Афганістану. Тому й не було спокою в Україні всі 10 років афганської війни, яка тривала вдвічі довше, ніж Друга світова війна.    

Скільки разів так бувало: війни замислюють вже сиві політики, а в окопах опиняються ті, кому 18-20, 30 років. І лише біль, плач, стогін і розпачливі крики матерів є безсилим протестом проти всіх, які є на світі, воєн.

Інсценізація вірша "Лист матері"   (Машкова А.)

Посміхнувся поштар винувато,

Що сказати матері не знає.      

Не приніс знов листа від солдата.

Адже знає, так його чекаю.

Ти пиши мені, синку, частіше,

Хай дорослий,- мені ти- дитина,

Повертайся додому скоріше,

Дорогенький, хороший мій сину.

Мені часто ти снишся ночами,

А прокинусь – тебе вже не бачу.

Подивлюсь на портрет твій і часто,

Щоб ніхто не помітив, я плачу.

Знаєш, сину мені 38,

Я бадьора, зовсім не хворію.

Все гаразд у нас дома, та тільки

Я, чомусь, мій хороший, сивію.

Я думками, синочку, з тобою,

Ти пиши, щоб душа не боліла,

Щоб діждалась тебе молодою

І чорнява була, а не біла.

 

Ми повинні розуміти трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України більше 160 тисяч.

Багатьом із них ніколи вже не повернутися до рідної хати, не побачити ні рідних, ні неба, ні гарної землі. Вони поляжуть навіки. Кого поховають товариші, хто пошматований розле­титься в прах на гігантських фугасах. І тільки гнівний його дим понесуть над землею східні вітри. Ця війна перетворилася на нічим не виправдану кривавицю, де гинув і калічився квіт наших родин.

У рідні домівки не повернулися 13 тисяч 833 юнаки колишнього Радянського Союзу, 312 – пропали безвісти, доля 330 – невідома.

 Скільки їх – юнаків – голубооких, русявих, чорнявих, одружених і тих, до яких не прийшло ще кохання, загинуло на тій землі.    Щороку в цей день схилятимуть знамена над полеглими, подаватимуть на службу Божу за тих, що загинули, лунатимуть скупі тости тих, хто вижив. Вони згадуватимуть військову дружбу, людську честь, мужність побратимів. Попри смерть, втрату друзів, пролиту кров, вони по – доброму пам’ятатимуть Афган, який багато чого навчив їх.

Учениці:

1.Єднаймось матері усього світу!

Єднаймось проти зброї і війни!

Хай сміються  під сонечком радісно діти.

Хай живими залишаться Ваші сини…

 

2.О, Україно! Ніжно пригорни

Усіх живих синів своїх, як мати,

Щоб ми уже не бачили війни,

Не чули щоб ніколи звук гармати.

 

26 років тому, 15 лютого 1989 року, ступаючи із сином по мосту через Аму-Дар’ю, генерал  Громов символізував цим переходом закінчення для радянських військових афганської війни.

(слайд-фото )

Учень:

Уже больше двух десятков лет минуло,
Как закончилась афганская война. 
Все понятия тех лет перевернуло, 
Только память прошлому верна. 

Есть в году постоянные даты, 
Когда в строго назначенный час, 
На "афганских” могилах седые солдаты
Горький тост поднимают за ВАС.

 

 

 Більше 70 років тому було покладено край фашизму. Діди наші думали, що та війна – остання. Вони не знали, що їх онуків також називатимуть ветеранами, а правнуки будуть воювати зараз…

Сьогодні ми схиляємо голови перед пам’яттю загиблих воїнів-інтернаціоналістів, наших земляків які  не повернулися живими до батьківських осель, перед пам’яттю всіх загиблих людей.   

Прошу встати і вшанувати пам’ять загиблих хвилиною мовчання.

(Хвилина мовчання).  Фон- метронома

 

 Дедалі більше віддаляють роки від нас ту війну, а теперешні, сьогоденні  події,  дають право думати, вселяють надію – що все це скоро закінчиться.

«Ми не тільки не хочемо війни,

                                                                            ми зробим все, щоб її не було,

                                                                                                                    і її не буде!».

Ваші малюнки, ваша участь в цьому патріотичному заході, ваша небайдужість - це доказ всьому світові, МИ - ЗА МИР!!!

(привернути увагу на тематичну дитячу виставку робіт)

Декламування віршів учнями молодших кл.