100-річчя заснування Національної академії наук України

(у 1918 р. – Української академії наук у Києві)

Вступ

Національна академія наук України (у 1918 р. –Українська академія наук у Києві) -вища державна наукова організація України, що заснована на державній власності та користується правами самоврядності. Відповідно до статуту метою діяльності Національної академії наук України є отримання нових та узагальнення наявних знань про природу, людину й суспільство; створення наукових основ науково-технічного, соціально-економічного та культурного розвитку країни; підготовка висококваліфікованих наук. кадрів.

Створення Української академії наук і перші роки її діяльності (1918-1921 рр.) пов’язані з подіями Української революції 1917-1921 рр. Тому під час відзначення 100-річчя заснування Національної академії наук України необхідно керуватися нормативно-правовими актами:

- Указ Президента України №17/2016 від 22 січня 2016 року «Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917 – 1921 років»;

- Указ Президента України №136/2017 від 18 травня 2017 року «Про відзначення 100-річчя Національної академії наук України»;

- п.1.11 Плану заходів із відзначення 100-річчя подій Української революції 1917—1921 років та вшанування пам’яті її учасників на період до 2021 року, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України № 777-р від 26 жовтня 2016 року;

- План заходів щодо відзначення 100-річчя Національної академії наук, затверджений Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 992-р від 27 грудня 2017 року;

- Регіональний План заходів із відзначення 100-річчя Національної академії наук України, затверджений розпорядженням голови Донецької обласної державної адміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 14 вересня 2017 року № 1088/5-17.

Згідно із зазначеними нормативними документами метою заходів, що проводяться до 100-річчя Національної академії наук України в закладах освіти Донецької області, є популяризація визначного внеску вчених Академії у розвиток вітчизняної та світової науки і техніки, розбудову незалежної Української держави.

Історична довідка

Ідея заснування Української академії наук з’явилася серед учасників українського визвольного руху ще у ХІХ ст. Безпосередніми інституційними попередниками Української академії наук були Наукове товариство імені Шевченка у Львові (дата заснування – 1873 р.) та Українське наукове товариство в Києві (дата заснування – 1907 р.). Але ці організації не переросли в національну академію через об’єктивні обставини: український народ не мав власної державності, перебував під владою Російської та Австро-Угорської імперій, що негативно впливало на розвиток вітчизняної науки й культури.

Українська революції 1917-1921 рр., проголошення спочатку Української Народної Республіки, потім – Української Держави, створило умови для втілення у практику ідеї заснування Української академії наук. З травня 1918 р. цією справою опікувався міністр народної освіти та мистецтва, український історик та правознавець Микола Прокопович Василенко. За його ініціативи була створена Комісія по виробленню законопроекту про утворення в Києві Української академії наук. Комісію очолив Володимир Іванович Вернадський, видатний природознавець, мінералог, геохімік, який мав досвід роботи у Петербурзькій Академії наук. Він запропонував модель Української академії наук як установи універсального профілю, що охоплює всі основні сфери науки, має у своєму складі Національну бібліотеку, Національний музей та ін. Упродовж 9 липня – 17 вересня 1918 р. комісія, ґрунтуючись на запропонованій В. І. Вернадським моделі, розробила законопроект про заснування Української академії наук, проект її статуту та кошторис.

На їх підставі гетьман Павло Скоропадський 14 листопада 1918 р. підписав «Закон Української Держави про заснування Української академії наук у м. Києві», а також затвердив Статут УАН та наказ по міністерству народної освіти та мистецтва про призначення перших 12-ти дійсних членів (академіків) УАН.

Академія утворювалась у складі 3-х відділів: історично-філологічного (1-й відділ), фізично-математичного (2-й відділ) та соціальних наук (3-й відділ). Її структурними одиницями мали стати постійні комісії й інститути. Намічалося створити 15 інститутів, 14 постійних комісій, 6 музеїв, 2 кабінети, 2 лабораторії, ботанічний та акліматизаційний сади, астрономічну обсерваторію, біологічну станцію, друкарню й національну бібліотеку. Статут наголошував на загальноукраїнському характері УАН. Незважаючи на те, що західноукраїнські землі не входили до складу Української Держави, українські вчені Галичини, Буковини й Закарпаття могли бути дійсними членами УАН на однакових умовах з представниками Наддніпрянської України.

Першими академіками були призначені:

по історико-філологічному відділу – Дмитро Іванович Багалій (спеціальність – історія України), Агатангел Юхимович Кримський (арабо-іранська філологія), Микола Іванович Петров (українське письменство), Степан Йосипович Смаль-Стоцький (українська мова);

по фізико-математичному відділу – Володимир Іванович Вернадський (мінералогія), Степан Прокопович Тимошенко (прикладна механіка), Микола Феофанович Кащенко (акліматизація), Павло Аполлонович Тутковський (геологія);

по відділу соціальних наук – Михайло Іванович Туган-Барановський (теоретична економія), Федір Васильович Тарановський (порівняльна історія права), Володимир Андрійович Косинський (сільське господарство), Орест Іванович Левицький (звичаєве право на Україні).

Урочисте відкриття Української Академії наук відбулося 24 листопада 1918 р

На президента Академії гетьман П. Скоропадський запросив М.С. Грушевського, але через політичні розбіжності цей видатний український історик відмовився від посади. Відтак установче спільне зібрання 27 листопада 1918 р. обрало президентом УАН В. І. Вернадського, віце-президентом – Д.І. Багалія, секретарем – А.Ю. Кримського.

Пізніше Володимир Іванович Вернадський згадував про початок роботи Української академії наук: «Дружно та енергійно пішла творча робота нової Академії наук. Планів було багато. Я зараз же почав створювати експериментальну базу з геохімії і біогеохімії, над якими після мого приїзду в Київ я весь час неухильно працював. Я зробив доповідь на засіданні Фізико-математичного відділення Української Академії наук про значення живої речовини в геохімії. Була прийнята тематика експериментальної роботи в цій галузі. Це був початок Біогеохімічної лабораторії і експериментальної роботи з біогеохімії. Тут робота йшла в воєнних умовах, але ми все ж таки одержували результати. Молодий хімік Науменко під моїм керівництвом поставив досліди в лабораторії цукрозаводчиків. Він був офіцер, і під час однієї з тривог був убитий. Велика частина дослідів загинула, колби лопнули від морозу, але один з контрольних дослідів зберігся і був доведений до кінця Оглоблиним, дуже талановитим ентомологом з хімічним ухилом».

Першими установами Української академії наук, що були засновані в грудні 1918 р., стали комісії: для складання історично-географічного словника української землі (голова – Д.І. Багалій), для складання словника живої української мови (директор – А.Ю. Кримський), для видання пам'яток новітнього українського письменства (голова – С.О. Єфремов), Археографічна комісія для видання стародавніх пам'яток мови, письменства та історії (керівничий – В. Данилевич), Акліматизаційний сад (директор – М. Ф. Кащенко), Інститут технічної механіки (директор – С.П. Тимошенко), Геодезичний інститут, Інститут економічної кон'юнктури та народного господарства України (директор – М.І. Туган-Барановський). У січні 1919 р. було утворено Демографічний інститут.

Ця діяльність відбувалася в умовах політичної нестабільності й економічної розрухи. 14 грудня 1918 р. гетьман П. Скоропадський зрікся влади. До 5 лютого 1919 р. владу в Києві отримала Директорія, що проголосила відновлення Української Народної Республіки. 3 січня 1919 р. Директорія УНР законодавчо ухвалила зміни до Статуту Української академії наук, згідно з якими вносилися положення щодо друкування праць українською та іноземними мовами (обсяг видань іноземними мовами не повинен був перевищувати 1/4 накладу українською мовою), усі службові особи УАН мали вільно володіти українською мовою, а дійсні члени при затвердженні присягали на вірність Українській Народній Республіці. Директорія залишала за собою право затвердження новообраних на Спільних зібраннях членів УАН.

Після зайняття Києва більшовицькими військами наказом народного комісара освіти Української СРР В.П. Затонського 11 лютого 1919 р. у власність Української академії наук було передано приміщення-садибу колишнього пансіону графині Левашової (нині – будинок Президії НАН України, м. Київ, вул. Володимирська, 54). Радянські історики доводили, що саме цей день слід вважати датою заснування Академії наук. Насправді більшовики були вимушені залишити Київ 31 серпня 1919 р. У вересні – грудні 1919 р. під час окупації Києва військами Добровольчої армії генерал-лейтенанта А. Денікіна, прихильника «єдиної й неділимої» Росії, діяльність Української академії наук була офіційно припинена.

Після вигнання денікінців і повернення більшовиків фактично всю першу половину 1920 року Українська академія наук не фінансувалася зовсім. Деякі українські науковці, які не витримали голоду, емігрували. Не завдяки, а всупереч радянській владі ті, хто залишився, відновили регулярні засідання Спільного зібрання, правління та відділів УАН. Через відсутність В.І. Вернадського, 19 грудня 1919 р. заступником голови-президента (до нових виборів президента УАН) було обрано О.І. Левицького, який до липня 1921 р. фактично виконував обов'язки президента академії.

Персоналії

Володимир Іванович Вернадський (1863-1945) – видатний природознавець, мінералог, основоположник геохімії, біогеохімії та радіології, а також філософ, автор теорії ноосфери. Народився в Санкт-Петербурзі в сім’ї економіста, однак його батьки пишалися походженням із давнього козачого українського роду. Дитячі роки В.І. Вернадський провів у Харкові та Полтаві. Навчався у Петербурзькому університеті (фізико-математичний факультет), де після завершення у 1885 р. був залишений для підготовки до професорського звання. Очолював Мінералогічний факультет університету. У 1890 р. стає приват-доцентом (у 1898 р. – професором) Московського університету. Однак у 1911 р. на знак протесту проти порушення царським урядом університетської автономії подав у відставку. Відвідав США, Інститут радію у Парижі. Брав участь у російському революційному русі, був членом Центрального Комітету конституційно-демократичної партії. Після Лютневої революції 1917 р. та повалення царату став заступником міністра освіти Тимчасового уряду. Однак у жовтні 1917 р. Тимчасовий уряд був повалений більшовиками. Рятуючись від репресій, В. І. Вернадський із листопада 1917 р. жив у Полтаві, Києві. У 1918 р. обраний президентом Української академії наук. Володимир Іванович Вернадський – автор понад 400 наукових праць. Він збагатив науку винаходами практичного значення: вів пошук радіоактивних матеріалів, навчився визначати абсолютний вік гірських порід. Водночас В.І. Вернадський висловлював глибокі теоретичні ідеї, зокрема про роль живих організмів у геохімічних процесах.

Орест Іванович Левицький (1848-1922) – український історик, правознавець, архівіст, етнограф. Походив із давнього козацько-старшинського роду. Навчався у Полтавській духовній семінарії, потім – на юридичному та історико-філологічного факультетах Університету св. Володимира у Києві. На становлення О.І. Левицького як науковця значний вплив мала Стара (Київська, що дбала про відродження мови, історії, культурних традицій українського народу.У 1874-1921 рр. працював відповідальним секретарем Тимчасової комісії з розбору давніх актів. Досліджував проблеми родинного й звичаєвого права, історію релігій в Україні, побуту, селянства та судочинства. Брав активну участь у громадсько-політичної діяльності. Із 1885 р. був членом Історичного товариства Нестора-літописця. Активно друкувався у журналі «Киевская старина», був співредактором журналу «Україна» (разом із М.С. Грушевським). За часи Української революції 1917-1921 рр. зробив значний внесок в опрацювання української правничої термінології, очолював комісію по виробленню української юридичної термінології при Міністерстві судових справ Української Держави. У листопаді 1918 р. призначений членом Української академії наук по відділу соціальних наук. З грудня 1919 р. до липня 1921 р. фактично був президентом академії.

Література

1.Діячі науки і культури України: нариси життя та діяльності, 1841–2008 / авт.: В. А. Вергунов [та ін.] ; за ред.: А. П. Коцура, В. П. Коцура, Н. В. Терес. – Київ ; Чернівці : Книги – ХХІ, 2010. – 686 с.

2.Історія Академії наук України, 1918–1993 / АН України, Ін-т історії України ; редкол.: Б. Є. Патон (голова) [та ін.]. – Київ : Наук. думка, 1994. – 318 с.

3.Кіржаєв, С.М. Біля джерел Української Академії наук у Києві (Сторінки щоденника В. І. Вернадського 1918 р.) / С. М. Кіржаєв // Український археографічний щорічник. – Київ: Наукова думка. – 1992. – Нова серія. Вип. 1 (Український археографічний збірник. Т. 4). – C. 321-331. – http://shron1.chtyvo.org.ua/Kirzhaiev_Serhii/Bilia_dzherel_ukrainskoi_Akademii_nauk_u_Kyievi_Storinky_schodennyka_V_I_Vernadskoho_1918_r.pdf.

4.Національна академія наук України, 1918–2008 : до 90-річчя від дня заснування / авт. кол.: О. С. Онищенко [та ін.] ; редкол.: Б. Є. Патон (голов. ред.) [та ін.] ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. – Київ : Вид-во КММ, 2008. – 624 с.

5.Полонська-Василенко Н. Д. Українська академія наук: нарис історії / Н. Д. Полонська-Василенко ; редкол.: П. С. Сохань [та ін.]. – Київ : Наук. думка, 1993. – 391 с.

6.Шпак А.П., Юркова О.В. Національна академія наук України / А.П. Шпак, О.В. Юркова // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во «Наукова думка», 2010. - Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Natsionalna_akademiia